Розділ 2. Типи медіа

Частина Б: Редакційна політика

Що таке редакційна політика та як влаштовані студії новин? Дізнайся, хто вирішує, які питання та в якій формі висвітлювати в медіа.
BY EDERA & IREX
Як до нас
потрапляють новини?
Багато з нас звикли починати свій день з чашки кави та стрічки новин. Але чи задумувалися ви, хто вирішує, що саме ми читатимемо вранці? І як відбувається відбір новин?
Довкола нас щодня відбувається набагато більше подій, ніж медіа можуть висвітлити. Тому інформацію потрібно відфільтровувати, щоб глядачі та читачі отримували лише актуальні новини. Існує багато складних факторів, що впливають на те, які новини ми отримаємо та які з них запам'ятаємо.



Рішення редакції:
на рішення редактора, яку історію висвітлювати, впливає багато факторів. Чого хочуть читачі або слухачі? Що медіа має право висвітлювати? Про що вже говорили раніше? Про що наразі говорять інші медіа?

Звідки ми отримуємо новини:
вебсайти та соціальні медіа використовують алгоритми. З огляду на нашу попередню історію пошуку, «подобається» та «поділитися», ці алгоритми пропонують нам те, що, на їхню думку, нас цікавить. У такий спосіб ми потрапляємо в інформаційну бульбашку, тобто отримуємо лише ту інформацію, яка підтримує наші погляди.

Який тип контенту ми обираємо:
існує широкий вибір на багатьох платформах — ми можемо віддавати перевагу новинам і політиці, а можемо — науково-розважальному контенту. На наш вибір впливає багато факторів.

Що саме ми запам'ятовуємо:
чому ми запам'ятовуємо певні новини чи історії? І як це може впливати на наші звички як споживачів новин?
У цій статті ми зосередимося на першому пункті: як приймають редакційні рішення.
Популярна культура іноді може нав'язувати нам хибне уявлення про те, як працюють студії новин, що журналісти роблять щодня, і хто такі журналісти загалом.
З чого складаються студії новин?
Студії новин та медіа мають багато відділів. І деякі з цих відділів мають працювати окремо один від одного. Наприклад, власник медіа та редакція мають працювати відокремлено, щоб редакція могла вільно висловлювати свою думку, а не транслювати лише думки власника.
У медіа також працюють:
- репортери, які можуть бути закріплені за певною темою, наприклад: кримінальні новини, спорт, національна політика, погода;
- редактори-письменники, які допомагають дотримуватися тону та наповнення новин;
- відділи соціальних медіа;
- відділи реклами;
- власники.

Але саме редактори повинні вирішувати, які новини висвітлювати.
Як редактор вирішує, які новини публікувати?
Ось головні фактори, які впливають на рішення редактора:
Уподобання та очікування читачів
Медіа хочуть бути впевненими, що люди переглядатимуть, читатимуть чи слухатимуть їхню інформацію та будуть з нею взаємодіяти. Наприклад, якщо йдеться про онлайн-контент — медіа хочуть, аби люди відкривали та поширювали їхні новини. Усі медіа орієнтуються на певну аудиторію. Зі свого боку аудиторія має власні очікування. Тому медіа намагаються заповнити свою нішу. Наприклад, журнал Vogue може присвятити цілий номер Паризькому тижню моди, а The Wall Street Journal може навіть не згадати про цю подію.
Громадянський обов'язок
Журналісти, які висвітлюють важливі місцеві, національні та світові події, зазвичай відчувають громадянський обов'язок інформувати своїх читачів. Ось чому головні газети пишуть про стихійні лиха, війни, голод та інші важливі проблеми чи події.
Місце подій:
Місцеві газети зосереджують більшу увагу на подіях, які відбуваються в їхньому місті чи регіоні. Вони можуть мати лише невеличкий розділ, присвячений національним чи світовим подіям. Або ж вони можуть вважати, що читачі дізнаються про ці події з інших ресурсів, і не висвітлювати їх зовсім. Такі медіа США як USA Today, The Wall Street Journal і The New York Times висвітлюють світові події, але більшу увагу зосереджують на тому, що сталося у США.
Рідкісність
Незвичайні події мають більше шансів привернути увагу, ніж буденні. Недарма кажуть, що на новину «Людина вкусила собаку» медіа звернуть більше уваги, ніж на «Собака вкусила людину».
Вплив/серйозність
Землетрус, який забрав життя 10 000 людей отримає більше висвітлення, ніж той, який забрав 100 життів.
Популярність/сила
Медіа, ймовірніше, розкажуть про вчинок відомого політика або актора, навіть якщо ваш сусід зробив те саме.
Конкуренція
Якщо певні медіа розповідають про новину, яка захоплює читачів, інші медіа також про неї розкажуть. Іноді медіа намагаються виокремити себе як таких, що розкривають події під «інакшим кутом». Однак найчастіше вони просто хочуть говорити про те, що цікавить усіх.
Ексклюзивність
Якщо медіа знають, що новина, яка приверне багато уваги, є тільки у них, виникає додатковий стимул для розповсюдження цієї новини.
Вчасність
Події, що сталися нещодавно, мають більший пріоритет, аніж ті, що відбулися декілька тижнів або місяців тому. 24-годинний цикл новин рухається швидко і впливає на те, що висвітлюють журналісти і скільки часу вони присвячують певній історії¹.
Існує багато складних факторів, які впливають на те, як журналісти та медіа вирішують, які новини і як саме висвітлювати. Якщо ми знаємо про них, ми краще розуміємо, що ми бачимо і чому.

Зрештою, історії, які ми читаємо, дивимося і слухаємо — це не лише результат вибору редакторів. Ми всі відповідальні за новини, які споживаємо.
¹Деякі з цих пунктів ґрунтуютсья на McQuail, D. (2010). McQuail's Mass Communication Theory, 6th ed. Sage Publications, pp. 308-318.
BY EDERA & IREX
Редакційна політика
Андрій Куликов
Український журналіст, співзасновник Громадського радіо
Чи може сьогодні журналіст бути неупередженим? Як журналісти можуть залишатися незалежними? Як насправді вибирають та пишуть новини?

Дізнаймося про редакційну політику від Андрія Куликова, українського журналіста та співзасновника Громадського радіо.
Повне інтрев'ю
BY EDERA & IREX
Стандарти журналістики
Додаткова інформація за посиланням
BY EDERA & IREX
Свобода преси
та цензура
«Кожен запис було знищено або підроблено, кожну книжку — переписано, кожну картину — перемальовано, кожну статую та будівлю — переіменовано, кожну дату — змінено. І цей процес триває день за днем, хвилина за хвилиною. Історія зупинилася. Нічого не існує, крім безкінечного тепер, у якому Партія завжди має рацію».
Так описує Міністерство правди Джордж Орвелл у своєму романі-антиутопії «1984». Незважаючи на назву, це Міністерство не має нічого спільного з правдою. Воно переписує минуле, коли потрібно пристосувати його до існуючої доктрини Партії. А також змінює записи, якщо передбачення Великого Брата, верховного правителя, та його уряду не здійснюються. Так Великий Брат завжди має рацію. Це — версія світу без свободи преси Джорджа Орвелла.

Свобода преси — це складне поняття, яке складається з багатьох компонентів. Усі країни певною мірою борються за неї.

Згідно зі словником Merriam-Webster «Свобода преси — це право газет, журналів та інших засобів масової інформації розповсюджувати новини без контролю уряду». Неупереджена та незалежна преса — фундамент демократії. Однак чи існує свобода преси всюди?

З 2002 року міжнародна організація «Репортери без кордонів» щорічно публікує рейтинг — «Індекс свободи преси». Для цього рейтингу організація використовує власну оцінку рівня свободи преси у різних країнах, яка ґрунтується на даних за рік.
Згідно з організацією «Репортери без кордонів»: «Глобальний показник та регіональні показники вираховують на основі оцінок кожної країни. Оцінки ж для країн вираховують за допомогою опитувальника, який укладали та аналізували експерти з усього світу, і який переклали 20-ма мовами. Оцінка вимірює кількість порушень та обмежень. Тож що вона вища, то гірша ситуація».

У 2019 році до рейтингу ввійшли 180 країн. Серед країн з найвищим індексом свободи преси — Норвегія, Фінляндія та Швеція. Тут журналісти зазнають значно менше політичного тиску та цензури, ніж в інших країнах. Крім того, право власності на медіа регулює закон.

Україна посідає 102 місце у цьому рейтингу. Згідно до звітом, «Україна має різноманітний медіапростір. З часу Революції Гідності 2014 року, влада ухвалила низку довгоочікуваних реформаторських законів. Зокрема закони «Про прозорість медіавласності» та «Про доступ до публічної інформації». Але ці перемоги здаються сумнівними з огляду на постійне недофінансування незалежного суспільного мовлення. Набагато важливіше — послабити тиск на медіа з боку олігархів, розвивати редакційну свободу та боротися з безкарністю».
Найнижчі місця у рейтингу посідають Туркменістан, Північна Корея, Еритрея та Китай. У цих країнах існують окремі закони, які забороняють поширювати ідеї та критикувати уряд. Наприклад, понад 18 000 вебсайтів, зокрема Google, Facebook, Instagram та YouTube, заблоковані у континентальному Китаї. Усі вони підлягають під політику Інтернет-цензури, головна мета якої — попередити колективні дії, наприклад, протести та розповсюдженню порнографії, а також критиці уряду, політики та спірних національних питань.

Китай — не єдина країна, у якій існує Інтернет-цензура. В Росії є окрема служба, Роскомнадзор, яка відповідає за цензуру в ЗМІ. Нещодавно, уряд прийняв закон про кібербезпеку, який дає регуляторним органам право ізолювати російський Інтернет від зовнішнього світу, щоб встановити та закріпити державний контроль над ним.

У пояснювальній записці до закону йдеться, що його запропонували з огляду на «агресивну Національну стратегію кібербезпеки США, яку ухвалили у вересні 2018 року». Кремль і його союзники у парламенті позиціонували цей закон як захисний інструмент у разі, якщо США вирішать від'єднати Росію від глобальної мережі Інтернет.

Коли журналістів залякують та блокують їм доступ, вони не можуть розповідати громадянам, що робить їхній уряд.
Це дозволяє уряду залишатися безкарним, а корумпованим і некомпетентним політикам — бути при владі.

У світі Орвелла не існувало свободи преси, і завдяки цьому політики могли переписувати історію. У нашому світі брак свободи преси означає, що вони можуть продовжувати займатися корупцією, фальсифікацією виборів та вчиняти інші злочини. Не лише журналісти, але й кожен і кожна з нас повинні мати право висловлюватися про проблеми та питання, які нас турбують. Саме свобода слова дозволяє нам протестувати, вимагати змін від влади та приймати обдумані рішення під час виборів.

Саме завдяки свободі преси медіа можуть перевіряти і спростовувати заяви уряду, притягувати його до відповідальності та забезпечувати нас усією необхідною інформацією.