Розділ 4. Дезінформація та маніпуляції
Частина А: Що таке дезінформація?
Деяка інформація в медіа може бути створена, щоб зашкодити, ввести в оману або просто задля розваги. Навчися розрізняти типи маніпулятивного контенту в своєму медіапросторі.
BY EDERA & IREX
Типи неправдивої
інформації
BY EDERA & IREX
Полювання
на нашу увагу
Сьогодні за один день ми отримуємо більше інформації, ніж люди в 15 столітті отримували впродовж життя. Наприклад, лише століття тому людина за все життя могла прочитати лише 50 книг.
Згідно з дослідженням Мартіна Гілберта у 1986 році людина за день отримувала об'єм інформації, який можна було помістити у 40 газет. У 2007, завдяки Інтернету та легкому доступу до телебачення, кількість інформації значно збільшилася: інформація, яку людина отримувала щодня, помістилася б у 174 газети.
Щодні ми отримуємо сотні повідомлень, споживаємо та часто поширюємо контент, який цікавить нас або привертає нашу увагу. Однак за таку доступність інформації доводиться платити: ми зустрічаємося з маніпуляціями, які можуть бути навмисними чи ненавмисними, чатувати на нас онлайн чи офлайн. Тому важливо навчитися відрізняти якісну інформацію від маніпулятивної чи оманливої. Наприклад, розпізнавати шокуючі заголовки та клікбейт, судження несправжніх експертів, платну або «приховану» рекламу. Неправдива інформація настільки широко розповсюджена, що слово misinformation (англ. помилкова інформація) стало словом року 2018.
Як і будь-яка глобальна система, медіасередовище — забруднене. У нашій інформаційній екосистемі є безліч неякісної, неправдивої інформації, яка погіршує нашу здатність конструктивно спілкуватися одне з одним, дестабілізує та поляризує суспільство.
Згідно з дослідженням Мартіна Гілберта у 1986 році людина за день отримувала об'єм інформації, який можна було помістити у 40 газет. У 2007, завдяки Інтернету та легкому доступу до телебачення, кількість інформації значно збільшилася: інформація, яку людина отримувала щодня, помістилася б у 174 газети.
Щодні ми отримуємо сотні повідомлень, споживаємо та часто поширюємо контент, який цікавить нас або привертає нашу увагу. Однак за таку доступність інформації доводиться платити: ми зустрічаємося з маніпуляціями, які можуть бути навмисними чи ненавмисними, чатувати на нас онлайн чи офлайн. Тому важливо навчитися відрізняти якісну інформацію від маніпулятивної чи оманливої. Наприклад, розпізнавати шокуючі заголовки та клікбейт, судження несправжніх експертів, платну або «приховану» рекламу. Неправдива інформація настільки широко розповсюджена, що слово misinformation (англ. помилкова інформація) стало словом року 2018.
Як і будь-яка глобальна система, медіасередовище — забруднене. У нашій інформаційній екосистемі є безліч неякісної, неправдивої інформації, яка погіршує нашу здатність конструктивно спілкуватися одне з одним, дестабілізує та поляризує суспільство.
Головною метою всіх новин у медіа має бути інформування. Підготовка всіх журналістських матеріалів має містити етап фактчекінгу (англ. fact checking — перевірка фактів), щоб перевірити правдивість інформації.
Згідно з Кодексом Етики Спільноти професійних журналістів, один з головних принципів журналістики — перевірка інформації з використанням декількох джерел. Однак журналісти не завжди дотримуються цього правила. Через необхідність швидко опублікувати матеріал, брак досвіду чи розуміння, автори нехтують ретельною перевіркою.
Іноді журналісти створюють і поширюють неправдиву інформацію навмисно, а іноді — через брак професійної компетентності чи незнання Кодексу Етики.
Іноді мета неправдивого контенту — підвищити відвідуваність вебсайту, розпочати дискусію чи спровокувати конфлікт у коментарях. Такі коментарі використовують для формування громадської думки в соціальних мережах, тобто ставлення людей до певної події, особи чи країни.
Здатність визначати та аналізувати неправдиву чи неточну інформацію — важлива навичка у ХХІ столітті. Тож давайте дізнаємося, як бути уважними споживачами медіа та протистояти великій кількості інформації, яка полює на нашу увагу.
Згідно з Кодексом Етики Спільноти професійних журналістів, один з головних принципів журналістики — перевірка інформації з використанням декількох джерел. Однак журналісти не завжди дотримуються цього правила. Через необхідність швидко опублікувати матеріал, брак досвіду чи розуміння, автори нехтують ретельною перевіркою.
Іноді журналісти створюють і поширюють неправдиву інформацію навмисно, а іноді — через брак професійної компетентності чи незнання Кодексу Етики.
Іноді мета неправдивого контенту — підвищити відвідуваність вебсайту, розпочати дискусію чи спровокувати конфлікт у коментарях. Такі коментарі використовують для формування громадської думки в соціальних мережах, тобто ставлення людей до певної події, особи чи країни.
Здатність визначати та аналізувати неправдиву чи неточну інформацію — важлива навичка у ХХІ столітті. Тож давайте дізнаємося, як бути уважними споживачами медіа та протистояти великій кількості інформації, яка полює на нашу увагу.
В інформаційному середовищі існує три типи маніпулятивного контенту.
Помилкова інформація без наміру зашкодити (англ. misinformation). Наприклад, журналістські помилки, чутки та плітки. Зазвичай, люди вірять цій інформації та поширюють її.
Помилкова інформація без наміру зашкодити (англ. misinformation). Наприклад, журналістські помилки, чутки та плітки. Зазвичай, люди вірять цій інформації та поширюють її.
У травні 2019 року журналісти різних видань писали, що Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ, англ. World Health Organization (WHO), визнала емоційне вигорання хворобою. Про це написали навіть CNN. Ця новина досягла такого поширення, що ВООЗ підготувала офіційне пояснення, що емоційне вигорання у жодному разі не є діагнозом. ВООЗ фіксує не лише хвороби, але й різні стани здоров'я у Міжнародну статистичну класифікацію хвороб та проблем, пов'язаних зі здоров'ям, загальновідому як МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб десятого перегляду). До того ж українські та французькі ЗМІ наголошували, що емоційне вигорання включили до МКХ вперше. Це теж неправда. Цей стан внесли до класифікації ще у 2010 році.
Неправдива інформація з наміром зашкодити — дезінформація (англ. disinformation). Цей тип неправдивої інформації створюють спеціально, щоб завдати шкоди особі, соціальній групі, організації чи країні.
Якщо люди поширюють помилкову інформацію, вони часто вірять у те, що поширюють. Неправдиву ж інформацію сторюють і поширюють навмисно, щоб ввести в оману інших.
Часто трапляється, що неправдива інформація з наміром зашкодити перетворюється на інформацію без такого наміру. Наприклад, якщо політик стратегічно поширює неправдиву інформацію у формі статей, фото, мемів — це неправдива інформація з наміром зашкодити. А коли люди вірять цій інформації і продовжують поширювати її — вона перетворюється на помилкову інформацію без наміру зашкодити.
Більшість дезінформації ґрунтується на методі напівправди, коли брехню поєднують з правдою, щоб неправдива інформація здавалася більш достовірною. Цей тип неправдивої інформації часто цитує «очевидців» та різні «дослідження», які можуть бути повністю сфабриковані. Іноді дезінформацію ретельно розробляють спеціалісти та політтехнологи, щоб схилити громадську думку на користь чогось чи когось або посіяти сумнів чи суперечки.
Деякі люди створюють дезінформацію, щоб певне пояснення чи інформація здавалися сумнівними, коли насправді це не так. Наприклад, згадайте літак компанії Malaysia Airlines на рейсі MH17, який збили у 2014 році. Російські медіа запропонували безліч неправдивих гіпотез, щоб пояснити катастрофу: літак збила українська ракета «Бук» або український винищувач; українці думали, що МН17 — особистий літак Путіна і спробували вбити його; це був літак на радіокеруванні, на борту якого були вже мертві пасажири; катастрофу спричинили місцеві сепаратисти, які використовували зенітні ракети. Головна мета — не примусити людей повірити в одну з цих суперечливих гіпотез, а викликати сумніви щодо того, що дійсно могло статися, та відвернути їхню увагу від доказів, що літак збила ракета російських військових.
Правдива особиста інформація, яку поширюють, щоб зруйнувати репутацію особи чи організації. (англ. malinformation). Це можуть бути інтимні фото, приватне листування або інший компрометуючий контент.
Наприклад, історія про Принца Гаррі у нацистській символіці, або подібна історія про витік приватного листування Еммануеля Макрона, який стався в п'ятницю напередодні виборів у Франції. Листи з'явилися в мережі за декілька годин до початку дня тиші, коли заборонена будь-яка передвиборча агітація. Журналісти розуміли свою етичну відповідальність і ніяк не коментували цю ситуацію. Водночас боти, політичні опоненти та офіційна сторінка WikiLeaks у Twitter почали поширювати інформацію в соціальних медіа.
Мета багатьох типів контенту — привернути нашу увагу. Зазвичай, за допомогою емоцій. Насправді, ми відіграємо важливу роль у медіапросторі, адже саме ми поширюємо інформацію в соціальних мережах та усно.
Щоразу коли ми пасивно сприймаємо і поширюємо контент без належної перевірки, ми примножуємо шум та збентеження, які вже існують у перенасиченому інформаційному середовищі. Тож ми несемо таку саму відповідальність за перевірку інформації, яку поширюємо, як і її автори.
Дізнатися більше про ці три типи неправдивої інформації можна тут.
Якщо люди поширюють помилкову інформацію, вони часто вірять у те, що поширюють. Неправдиву ж інформацію сторюють і поширюють навмисно, щоб ввести в оману інших.
Часто трапляється, що неправдива інформація з наміром зашкодити перетворюється на інформацію без такого наміру. Наприклад, якщо політик стратегічно поширює неправдиву інформацію у формі статей, фото, мемів — це неправдива інформація з наміром зашкодити. А коли люди вірять цій інформації і продовжують поширювати її — вона перетворюється на помилкову інформацію без наміру зашкодити.
Більшість дезінформації ґрунтується на методі напівправди, коли брехню поєднують з правдою, щоб неправдива інформація здавалася більш достовірною. Цей тип неправдивої інформації часто цитує «очевидців» та різні «дослідження», які можуть бути повністю сфабриковані. Іноді дезінформацію ретельно розробляють спеціалісти та політтехнологи, щоб схилити громадську думку на користь чогось чи когось або посіяти сумнів чи суперечки.
Деякі люди створюють дезінформацію, щоб певне пояснення чи інформація здавалися сумнівними, коли насправді це не так. Наприклад, згадайте літак компанії Malaysia Airlines на рейсі MH17, який збили у 2014 році. Російські медіа запропонували безліч неправдивих гіпотез, щоб пояснити катастрофу: літак збила українська ракета «Бук» або український винищувач; українці думали, що МН17 — особистий літак Путіна і спробували вбити його; це був літак на радіокеруванні, на борту якого були вже мертві пасажири; катастрофу спричинили місцеві сепаратисти, які використовували зенітні ракети. Головна мета — не примусити людей повірити в одну з цих суперечливих гіпотез, а викликати сумніви щодо того, що дійсно могло статися, та відвернути їхню увагу від доказів, що літак збила ракета російських військових.
Правдива особиста інформація, яку поширюють, щоб зруйнувати репутацію особи чи організації. (англ. malinformation). Це можуть бути інтимні фото, приватне листування або інший компрометуючий контент.
Наприклад, історія про Принца Гаррі у нацистській символіці, або подібна історія про витік приватного листування Еммануеля Макрона, який стався в п'ятницю напередодні виборів у Франції. Листи з'явилися в мережі за декілька годин до початку дня тиші, коли заборонена будь-яка передвиборча агітація. Журналісти розуміли свою етичну відповідальність і ніяк не коментували цю ситуацію. Водночас боти, політичні опоненти та офіційна сторінка WikiLeaks у Twitter почали поширювати інформацію в соціальних медіа.
Мета багатьох типів контенту — привернути нашу увагу. Зазвичай, за допомогою емоцій. Насправді, ми відіграємо важливу роль у медіапросторі, адже саме ми поширюємо інформацію в соціальних мережах та усно.
Щоразу коли ми пасивно сприймаємо і поширюємо контент без належної перевірки, ми примножуємо шум та збентеження, які вже існують у перенасиченому інформаційному середовищі. Тож ми несемо таку саму відповідальність за перевірку інформації, яку поширюємо, як і її автори.
Дізнатися більше про ці три типи неправдивої інформації можна тут.
